Як українські виробники упаковки переходять на світові екостандарти

Світові (ЄС) екостандарти для упаковки

Європа традиційно задає тон у питаннях сталого виробництва. Основна мета введення нових видів екологічних стандартів — кардинально знизити негативний вплив пакувальних матеріалів на довкілля впродовж усього їхнього життєвого циклу: від видобутку сировини та виробництва до утилізації та переробки. Це комплексний підхід, спрямований на створення замкнутих циклів використання ресурсів.

Ключовим екологічним стандартом є нове Регулювання ЄС щодо пакування та відходів від пакування (Packaging and Packaging Waste Regulation, PPWR). Нормативи встановлюють амбітні та конкретні цілі для всієї індустрії. Наприклад, до 2030 року абсолютно вся упаковка на ринку ЄС має бути «розроблена для перероблення» (designed for recycling), що передбачає відповідність чітким критеріям, які полегшують її фактичне перероблення в промислових масштабах.

Для пластику вводяться обов’язкові мінімальні квоти на вміст переробленої сировини. Це стимулює розвиток ринку вторинних матеріалів. До 2030 року, наприклад, для контактного харчового пакування з PET буде потрібно мінімум 30% вторинної сировини. Суттєво обмежується використання певних хімічних речовин, що викликають занепокоєння, а із серпня 2026 року вводиться заборона на використання PFAS (пер- і поліфторалкільних речовин) в пакуванні для харчових продуктів. Ці речовини, відомі своєю стійкістю, можуть накопичуватися в довкіллі та організмі людини, тому їх заборона — важливий крок до безпеки.

Регулювання також запроваджує цілі щодо повторного використання упаковки для певних секторів, як-от напої та транспортувальні коробки в електронній комерції. Щоб полегшити сортування відходів споживачами, впроваджується гармонізована система маркування, що дасть змогу швидко й однозначно визначити, як утилізувати ту чи іншу упаковку. Знаки на кшталт EU Ecolabel — офіційного екомаркування ЄС — підтверджують відповідність продукції високим екологічни мкритеріям протягом усього життєвого циклу. Важливу роль у системі відіграють і схеми Розширеної відповідальності виробника (EPR), які зобов’язують компанії фінансувати збирання та переробку своєї упаковки після використання.

Ситуація з екостандартами в Україні

Як же йдуть справи з екологічними стандартами для упаковки безпосередньо в Україні? Країна впевнено тримає курс на євроінтеграцію, що передбачає поступову гармонізацію національного законодавства з європейськими нормами в багатьох сферах, зокрема в екологічних вимогах. Цей процес не завжди швидкий, вимагає адаптації та значних ресурсів, але він триває.

Останніми роками Україна вже зробила важливі кроки. Наприклад, з 2025 року для нових автомобілів запроваджується стандарт Євро-6 — це частина загальної політики зі зниження шкідливих викидів. Аналогічно у сфері керування відходами спостерігається поступове впровадження європейських підходів. Розробляються та ухвалюються закони, які починають враховувати вимоги до переробки, мінімізації відходів, впровадження систем EPR та використання безпечних матеріалів.

Однак рух у бік екостандартів стимулюється не тільки перспективами законодавчих змін. Важливу роль відіграє сам ринок. Зростає споживчий попит — дедалі більше людей звертає увагу на маркування та віддає перевагу товарам в екологічнішому пакуванні, нехай це означає трохи підвищену ціну. Багато українських компаній, особливо із сектору ритейлу (наприклад, великі мережі супермаркетів) і харчової промисловості, вже запровадило міжнародні стандарти ISO 22000, FSSC 22000, BRCGS. Це включає вимоги до постачальників щодо безпеки матеріалів, простежуваності та все частіше — екологічних аспектів. Великі замовники можуть запитувати інформацію про вміст вторсировини, можливості переробки або дані оцінки життєвого циклу коробок. Певну роль відіграють і галузеві бізнес-асоціації, що просувають принципи сталого розвитку. Проте проблемами залишаються нерівномірне застосування та контроль за дотриманням наявних норм.

Таким чином, українські виробники опиняються під впливом як зовнішніх (вимоги ЄС), так і внутрішніх чинників (запити клієнтів і споживачів, загальна тенденція гармонізації законодавства). Це створює потужний стимул для переходу на більш екологічні рішення, незважаючи на наявні складнощі.

Екостандарт для пакування: що це

Говорячи про системи екологічних стандартів і нормативів, важливо розуміти, що це не якийсь один універсальний документ, а скоріше, набір принципів і критеріїв, яким має відповідати екологічна упаковка. Головною ідеєю стає мінімізація шкоди для природи на всіх етапах її існування, починаючи від видобутку сировини, враховуючи енерговитрати виробництва і транспортування, і закінчуючи її долею після використання.

Що ж робить упаковку екологічною з точки зору сучасних стандартів? Ось ключові аспекти:

1. Перероблюваність. Упаковку потрібно ефективно зібрати, відсортувати — і створити нову сировину або вироби з використанням наявних технологій. Ідеально — з одного матеріалу (мономатеріал), щоб не ускладнювати процеси.
2. Біорозкладність і компостованість. Деякі види упаковки можуть розкладатися в природних умовах або за промислового впливу, не залишаючи шкідливих залишків. Цей варіант не завжди є оптимальним. Біорозкладний пластик, що потрапив у потік звичайного, здатен забруднити вторсировину. Тому такі рішення потребують чіткої системи збору та переробки.
3. Використання вторсировини. Застосування перероблених матеріалів (макулатури, пластику rPET/rHDPE, склобою) знижує потребу в первинних ресурсах, заощаджує енергію та зменшує кількість відходів на звалищах.
4. Відновлювані матеріали. Використання сировини, яка швидко відновлюється в природі — наприклад, деревини з відповідально керованих лісів (із сертифікацією FSC або PEFC), бамбука, відходів сільського господарства, біопластиків на основі рослинного крохмалю або цукрів.
5. Мінімізація ваги та об’єму (Lightweighting). Упаковка має бути якомога легшою і компактнішою, водночас зберігаючи свої захисні функції. Це досягається завдяки оптимізації дизайну та використанню міцніших матеріалів. Наприклад, виробники скляної тари постійно працюють над зниженням ваги пляшок без шкоди для їхньої міцності.
6. Відсутність шкідливих речовин. Виняток або суворий контроль вмісту токсичних чи небезпечних компонентів (важких металів, фталатів, бісфенолу А), які можуть мігрувати в продукт або потрапити в довкілля.

Мета застосування цих принципів — створити упаковку, яка максимально вписується в модель циркулярної економіки. Популярними екоматеріалами є папір і картон, скло, перероблені пластики, біопластики, алюміній. З’являються інноваційні рішення, як-от паки на основі міцелію грибів або морських водоростей.

Перехід українських виробників: стратегії та виклики

Перехід на нові екологічні рейки для українських виробників — багатогранний процес, що потребує серйозних зусиль та інвестицій. Що ж спонукає їх рухатися в цьому напрямку? Основні драйвери — необхідність відповідати вимогам експортних ринків, особливо ЄС, запити великих національних клієнтів, зростаюча увага споживачів до екологічності та, звісно, бажання підвищити конкурентоспроможність і зміцнити імідж бренду на тлі глобальних трендів.

Практичні кроки з адаптації включають цілий комплекс заходів. Багато компаній інвестує значні кошти в модернізацію обладнання, а також закуповує:

• екструзійні лінії для роботи з переробленим пластиком;
• друкарські машини, що використовують безпечні фарби на водній основі;
• обладнання для виробництва з формованого паперового волокна.

Відбувається активний перегляд дизайну самої упаковки — перехід на мономатеріали (наприклад, з ПЕТ-плівок замість багатошарових), зниження ваги завдяки застосуванню більш тонких плівок або оптимізації конструкції картонних коробок. Дедалі частіше впроваджуються рішення з перероблених матеріалів або відновлюваної сировини.

Важливим етапом стає отримання міжнародних сертифікатів систем менеджменту якості та безпеки (ISO 9001, ISO 14001 (екологічний менеджмент), FSSC 22000, BRCGS), які підтверджують відповідність виробництва світовим стандартам. Компанії також активно працюють зі своїми постачальниками сировини, проводячи аудити і допомагаючи їм підвищувати свій рівень до міжнародних вимог.

Деякі великі гравці цілеспрямовано розвивають локальних постачальників, щоб забезпечити стабільне отримання якісної та екологічної упаковки українського виробництва.

Основні виклики включають високу вартість впровадження нових технологій і матеріалів, необхідність перебудови усталених виробничих процесів. Серйозною проблемою залишається недостатня розвиненість інфраструктури збору та переробки відходів у самій Україні: брак сортувальних потужностей, нерівномірність систем збору в різних регіонах, обмежені можливості для переробки складних композитних матеріалів або деяких видів пластику. Часто виробники готові використовувати вторинну сировину, але стикаються з труднощами в її стабільному постачанні та забезпеченні необхідної якості. Потрібні інвестиції в навчання персоналу та підвищення загальної обізнаності як всередині компаній, так і серед споживачів щодо правильного сортування відходів.

Український пакувальний сектор перебуває в процесі активної трансформації, рухаючись у бік глобальних екологічних стандартів. Цей перехід стимулюється комплексом чинників: від вимог експорту та законодавчих ініціатив до запитів внутрішнього ринку і стратегій сталого розвитку самих компаній. Виробники інвестують в технології, змінюють підходи до дизайну, впроваджують нові матеріали і проходять міжнародну сертифікацію, демонструючи готовність до змін.

Незважаючи на труднощі, український бізнес показує явне прагнення відповідати світовим екостандартам. Це складний, але необхідний процес адаптації до реалій ринку, який відкриває можливості для інновацій.

Подальша гармонізація екологічних стандартів з нормами ЄС, цілеспрямований розвиток інфраструктури збирання та перероблення відходів, підтримка впровадження нових технологій у сфері екоматеріалів, а також зростання обізнаності бізнесу та споживачів сприятимуть прискоренню цього переходу. Це внесок не тільки в економічну стійкість і конкурентоспроможність локальних компаній, але й у створення здоровішого і безпечнішого майбутнього для країни.